Мімоза чи права?

  Міжнародний жіночий день відзначається вже понад 100 років. У 1857 році у Нью-Йорку жінки вперше вийшли на вулицю вимагати гідні та рівні з чоловіками умови праці. Це сталося 8 Березня. Наступні потужні хвилі жіночих маніфестацій відбулися в 1908-1910 роках, коли жінки вийшли виборювати своє право голосу на виборах. У 1910 році в Копенгагені відбулася Міжнародна соціалістична жіноча конференція за участю 100 делегаток, де було заведено вважати цей день «Днем міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне і соціальне рівноправ’я». У наступні роки в різних країнах світу відзначали Міжнародний день солідарності жінок.

  Українські жінки вперше протестували проти гноблення у 1914 році в Києві. Але не треба забувати й Лесю Українку та її матір — Олену Пчілку, які теж були активними феміністками свого часу. У 1917-му була створена розгалужена організація «Союз українок» («Жіноча громада»). У 1918-му Українська Народна Республіка у своїй Конституції затвердить: «ніякої різниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».

  На «свято весни та краси» 8 Березня перетворилося у СРСР із 1965 року. Хоча в усьому світі воно переважно не втратило правозахисного змісту. Генеральна асамблея ООН оголосила 1975 рік Роком жінок, а в 1977 році оголосила резолюцію, згідно з якою запропонувала відзначати Міжнародний день прав жінок і миру.

  Однак на теренах України не лише в радянські часи, а й у період незалежності продовжували «традицію» святкування 8 Березня як «свята весни». Водночас громадські організації, експертне середовище докладають зусиль, аби повернути історичний зміст цьому дню.

  Вона додає, що водночас Фонд ООН у галузі народонаселення фіксує, що від домашнього та гендернозумовленого насильства в Україні страждає більше мільйона жінок. Це кожна двадцята, включаючи немовлят жіночої статі. Експерти говорять про кожну десяту жінку у віці від 18 років. А ще є економічне, психологічне, сексуальне та інші види насильства.

  Тому, наполягає експертка, 8 Березня — «це можливість ще раз нагадати про права і проблеми. Про повноцінність і повагу. Про соціальну, економічну і політичну рівність статей. Про можливість вибору. Про свободу від упереджень і стереотипів. Про право бути собою і не боятися мріяти, хотіти, прагнути. Про видимість жінки в сучасному світі». 

  А у своєму Facebook блогерка з впевненістю та обґрунтуванням стверджує, що все це стане можливим лише тоді, коли держава позбавиться мови країни-сусідки, бо інакше на апарат мислення впливають російські наративи з «трешовим кінематографом і різними шоу».

  Але вона з сумом констатує, що Рада і теперішнього скликання не спроможна на переосмислення цього змісту. Більш того, нардепка підкреслює, що парламент в сприйнятті гендерної рівності «скочується до часів Януковича». 

  Березнева лицемірна радянська традиція має й свій позитивний зміст: торгівля квітами за тиждень покриває усі збитки минулих місяців, маркетологи позбавляються всіх залежалих товарів. Ще можна викласти в соцмережі світлинки з ранковою яєчнею та філіжаночкою кави, або вечерею в ресторані — іронізують героїні.

  Сьогодні, переконана вона, важливо повертати істинне розуміння цього дня і пояснювати жінкам та чоловікам, що у 2021 році не все так ідеально виглядає у площині забезпечення рівних прав та можливостей жінок в Україні у різних сферах. Тема цьогорічного Міжнародного жіночого дня — «Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії».

  Водночас місцеві вибори продемонстрували низку проблем та викликів на шляху участі жінок у політичному житті країни. Проблеми, з якими зіштовхуються жінки в Україні щодня, ще більш загострилися в період пандемії COVID-19. Жінки частіше втрачали роботу, змушені були поєднувати хатні обов’язки, догляд за дітьми, відповідати за дистанційне навчання дітей, організовувати свій робочий простір у ситуації дистанційної роботи. Загалом в економічному плані жінки заробляли менше, а відповідно ставали економічно вразливими. І тому 8 Березня в боротьбі за рівні можливості важливо об’єднуватися і жінкам, і чоловікам. Бо, якщо є розрив в оплаті праці, то недоотримує не тільки окрема жінка, недоотримує почасти вся її сім’я. Окремої теми заслуговує і питання забезпечення захисту, безпеки жінок, які працюють у медичній сфері та є на передовій боротьби з пандемією з перших днів, перераховує експертка.

  Вона пропонує пам’ятати, що нескінченні побажання весни в душі, краси та грації не вирішують реальних проблем жінок. Тому 8-го березня і напередодні кожна і кожен з українців має вибір, як провести цей день: вийти на марш жінок, якщо такий відбувається у населеному пункті, долучитися до Всеукраїнського 8-годинного онлайн-марафону «Час жіночого лідерства», відвідати інформаційно-просвітницькі заходи, якщо є прагнення більше дізнатися про становище жінок в Україні, про історію цього дня, підтримати одна одну і знати, що повага й увага має бути щодня і в усьому, а не лише 8 Березня.

  Але вирішувати, в який спосіб святкувати 8 Березня — особиста справа кожної людини.

  Під кінець 90-х колишня вчителька німецької запропонувала жінкам-фермеркам об'єднатися в громадську організацію та очолила її. І з 1998 року це товариство багато зробило задля того, щоб фермерок почули та почали сприймати, як рівних серед рівних. Але очільниця правління теж визнає, що за останні роки можливості впливу на суспільство та владу на державному рівні відкотилися суттєво.

  Запитали про ставлення до цієї дати й впливових жінок Визирської ОТГ.

  Вона також вважає, що цей день має залишитися вихідним, щоб можна було провести його в колі сім'ї.

  Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці лютого 2021 року, показали, що 56% опитаних вважають, що нерівності між жінками та чоловіками в Україні є рідкісним явищем. Водночас 35% переконані, що вони доволі поширені. Остання думка відносно частіше зустрічається серед жінок, аніж серед чоловіків. За останні п’ять років спостерігається незначне зростання кількості тих, хто вважає, що нерівності є розповсюдженими.

  Щодо оплати праці, то 45% вважають, що в українських чоловіків тут більше можливостей. 43% кажуть про рівні можливості обох статей, лише про жінок — 7%. Стосовно можливостей у політиці, то більшість (54%) говорить про кращі можливості для чоловіків, 37% — обох статей, лише 6% — для жінок. Цікаво, що оцінюючи можливості у згаданих сферах, чоловіки частіше говорили про рівні можливості обох статей, аніж жінки. Натомість жінки, навпаки, частіше зазначали про кращі можливості для чоловіків. Також, чим старші респонденти, тим частіше вони зазначали, що у чоловіків більші можливості, аніж у жінок. Професійна сфера довгий час залишалася чоловічою, так само як і політична, і вся соціальна. Тому чоловіки менше бачать нерівність, бо вона їх майже не стосується.  

  Оцінюючи життя у сім’ї та парі, частіше «жіночими» обов’язками респонденти вважали готування їжі (64%), та хатні справи (56%).

  Наявність дітей у парі впливає на розподіл ролей. Так, ті, у кого вони є, відносно частіше говорили, що готування їжі, є обов’язком жінки, а заробіток грошей — чоловіка. Такий розподіл ролей в класичній родині є традиційним. Тому, жінка, коли стає матір’ю, більше починає приділяти уваги дітям, а отже всьому, що пов’язано з їхнім доглядом. А чоловік — більше приділяти увагу заробітку, бо діти потребують більшого достатку.

  Понад дві третини опитаних погоджуються з тезами, що чоловік має повністю забезпечувати свою сім’ю, у жіночому колективі сварок більше, ніж у чоловічому, головне покликання жінки — народити дитину, успішна кар’єра важливіша чоловікам, ніж жінкам та жінки краще виховують дітей, ніж чоловіки.

  68% опитаних зазначили, що будуть святкувати 8 Березня, 29% — не планують. За останні дев’ять років поступово зменшується кількість тих, хто його святкує. Більш значущим цей день є для мешканців Півдня та Сходу, та тих, хто перебуває в шлюбі. На Заході його не збираються відзначати майже 40% опитаних, серед тих, хто розлучені, або не одружені таких — 35-36%.

Авторка: Наталя Шестакова.

Фото взято з відкритих джерел.

  Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.