Воїни, які житимуть вічно: Артем Костенко (фото)

«Товаришу старший прапорщик. Доповідаю вам про присвоєння мені чергового військового звання «лейтенант»». Ось так, не по уставу, а виключно по власному бажанню влітку 2022 року на подвір’я батьків, після закінчення Харківського національного університету Повітряних сил повинен був зайти молодий хлопець, офіцер, Артем Костенко. Це була його мрія, до втілення якої залишалося менше пів року. Але все обірвала війна. Артем народився 19 лютого 1995 року у Великомихайлівському районі в селі Новоолександрівка. Мати — агроном, батько — військовослужбовець, тож з самого дитинства хлопчик ріс майже на руках у солдатів.

Через вісім років родину переводять до Кароліно-Бугазу, де Артем йде до першого класу. Після цього сім’ю Костенків направляють до Сичавки. Хлопчик йде до 4 класу першої школи міста Южне. Закінчивши сьомий клас — переводиться до, на той час, Южненського НВК № 2 — Центр — ПТУ. Закінчує його у 2015 році за спеціальністю «слюсар-ремонтник». Далі — строкова служба у ЗСУ. Був у зоні АТО. Після повернення — працював в охороні, а у 2017 році Артема мобілізували. Службу проходив у 38-й зенітній бригаді і знову у зоні АТО на Донецькому напрямку. Дитяча мрія про те, аби піти по батьківських стопах і стати військовим його не полишала. У 2018 році юнак вступає до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба.

Окрім мрій про кар’єру військового, Артем мав ще одну: професійний футбол. Цей вид спорту став його найулюбленішим на все життя.

Молодий та красивий юнак завжди був у центрі уваги. Компанійський та веселий, життєрадісний, з купою планів на майбутнє. Він, як старший син у родині, бо сім’я Костенків має ще й молодшу доньку Вікторію, яка теж пов’язала своє життя із військовою професією, був гордістю своїх батьків. У 2014 році батьки вирішують переїхати до Любополя. Артем завжди був опорою для родини. Він багато чого робив по господарству своїми руками.

Лютий 2022 року змінив життя родини Костенків назавжди. На третій день повномасштабного вторгнення Артема не стало. Бувши курсантом університету Повітряних сил, він, як і його одногрупники, стали на захист міста Харків. Захищаючи своїх побратимів, він загинув. За однією з версій, це сталося під час масованого обстрілу «Градами» на світанку 26 лютого.

За свою військову кар’єру Артем має чимало нагород та відзнак. Декілька з них — посмертно. Сьогодні про нього пишуть вірші. За його пам’ять проводять футбольні змагання. Артему назавжди 27 років. Молодий офіцер, янгол, який одягнувся у зелений піксель і тепер навіки — у Небесному строю.