У листі з фронту йдеться про мир - сімейна реліквія у шкільному музеї Першотравневого (фото)

Мій прадідусь, Василь Серветник, восени 1944 року загинув в Угорщині. А мій дід, Володимир Серветник, знайшов всі данні про місце загибелі і поховання свого батька у книзі Пам'яті України. Це вказано на 362 сторінці. Цей останній лист з фронту, від прадіда, у нашій родині є символом пам'яті та вдячності. Після його загибелі в нього народився син, але він про це вже не дізнався. Єдине, чого він прагнув, щоб скоріше наступив мир і щоб у нього народився хлопчик. Його мрія здійснилась! А до Перемоги він не дожив лише пів року… Ми повинні про цей подвиг пам'ятати, тому що люди воювали за нас, вони віддавали своє життя для того, щоб ми жили під чистим небом без війни, - говорить Ганна Мураховська, учениця Першотравневого НВК, правнучка загиблого героя.

Дуже важливо, щоб пам'ятали про тих, хто приніс Перемогу. Це пам'ять нашого і наступних поколінь. Не можна повторювати таку війну, коли Людство стояло на межі свого існування, - говорить Галина Лесько, завідуюча шкільним музеєм Першотравневого НВК.

Мій прадід, Анатолій Воробйов, героїчно пройшов війну - від Кавказу і до самого Берліну. Ми його завжди згадуємо. В нашому сімейному фотоальбомі, до сих пір, зберігається багато його фотографій. Я дуже пишаюся своїм дідусем. Він врятував не лише моє майбутнє, а й майбутнє нашої країни, - говорить Воробйова Єлізавета, учениця Першотравневого НВК.

Дев'яте травня - це дуже велике свято. Пам'ятати повинні всі. В мене теж дід воював. Я була ще маленькою і пам'ятаю, як дідусь збирався, всі ці медалі на його кітелі. Це було свято в кожній родині і день пам'яті про загиблих. Всі вони дуже тяжко йшли до Перемоги. У нас зараз теж йде війна на сході і ми бачимо, що відбувається. Там гинуть хлопці, тому Україні дуже потрібен мир. Буде мир, і все буде добре в нашій країні!, - говорить Оксана Помінчук, художній керівник ДК с. Визирка.