Гордість краю — володарка сонячної посмішки

  При зустрічі з цією напрочуд гарною жінкою, її обличчя завжди випромінює теплу, сонячну посмішку. І це не артистичний прийом. Це природжена риса дарувати людям добрий настрій, налаштовувати їх на відверту, змістовну розмову.

  Вона народилася на 72-ій паралелі на Крайній Півночі Російської Федерації. І все ж більша частина життя Людмили Клебанової пов’язана з Україною і безпосередньо Лиманщиною. Нині вона є знаним лідером жінок-фермерів України.

  Після закінчення в 1978 році Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, Людмила за направленням йде працювати вчителем іноземної мови в Першотравневу загальноосвітню школу і паралельно продовжує заочне навчання ще на одному факультеті — історичному.

  Спочатку молода фахівчиня планувала відпрацювати свої обов’язкові 3 роки, а залишилася тут на всі 12. Клебанова, що називається, була чистим педагогом, не маючи ніяких побічних заробітків і підсобного господарства. Розвал СРСР серйозно вплинув на непросте життя вчителя, на всю його подальшу трудову діяльність. Активно налаштована жінка не могла чекати манни небесної. Щоб вижити в нових соціально-економічних умовах, потрібні були неординарні дії.

  Перші, вже не шкільні гроші, Людмила Геннадіївна почала заробляти, оформляючи візи на поїздки співвітчизників до Німеччини. Знання мови й бажання знайти себе в новій реальності дуже допомогло колишній шкільній вчительці. Трохи пізніше жінка працює перекладачкою, їздить в Німеччину, надаючи допомогу багатьом підприємцям знайти іноземних партнерів. Згодом почався новий етап трудової біографії Клебанової. Вона зайнялася організацією культурних проєктів (зокрема, книжкових ярмарків) між Україною та Німеччиною. І все ж з роками вирішила облаштувати власний бізнес, щоб бути самодостатньою і незалежною людиною.

  Ще працюючи в сільській школі, Людмила Геннадіївна мала чимало знайомих, які взяли землю і почали працювати фермерами. Вона стає однією з перших в тодішньому Комінтернівському районі керівницею-жінкою, створивши фермерське господарство «Стежинка — 2005».

  Взяти землю в перші роки становлення України, як незалежної країни, було не важко. Проблеми виникали пізніше через недосконалість вітчизняного законодавчого поля. Тому тим, хто взявся працювати на землі, потрібно було вчитися відстоювати свої інтереси. І активно налаштована жінка, маючи певний досвід за плечима, запропонувала фермерам Одещини об'єднуватися в громадські організації.

  Згодом Клебанова, на з’їзді фермерів України, вносить пропозицію щодо створення громадської організації національного рівня — «Союз сільських жінок України». Делегатам сподобалася ідея і вони доручили їй створити таку громадську структуру.

  В 1998 році організацію зареєстрували. З того часу Людмила Геннадіївна є головою правління Всеукраїнської громадської організації «Рада жінок-фермерів України». Ця недержавна, некомерційна, неполітична організація покликана активізувати інтелектуально-творчі можливості сільських жінок у розв’язанні соціально-економічних проблем, а також розвитку громадянського суспільства на селі. 

  Є керівники, які з приходом на ту чи іншу посаду певний час не поспішають входити в надані їм повноваження — все, як то кажуть, притираються до колективу, по довгу вивчають інструктивні матеріали. Проте цього не можна сказати про Клебанову. За порівняно невеликий термін перебування на займаній посаді, вона, у буквальному розумінні слова, зуміла досить швидко увійти у свою роль, «засвітитися» своїми неординарними, цікавими підходами в багатьох напрямах громадської роботи.

  За роки перебування Клебанової на виборній посаді десятки сотень жінок-фермерів України знайшли в ній свого надійного порадника і наставника. Знаходячись на вершині громадського олімпу, Людмила Геннадіївна, зустрічаючись з представниками вищих ешелонів влади, постійно відстоювала різноманітні інтереси жіночого аграрного руху країни. Вона частий гість у фермерських господарствах України, які очолюють жінки. Як голова громадської організації Клебанова не обминає можливості поспілкуватися з колегами, чиновниками з інших країн, взяти участь в запропонованих ними та профінансованими їхніми урядовими структурами проєктах. Ось, приміром, вже не перший рік, на чолі зі своїм головою, «жіночі» фермерські господарства практично усіх областей беруть участь в українсько-канадському проєкті з розвитку плодоовочівництва, який реалізується асоціацією МЕДА за фінансової підтримки агентства Канади з міжнародного розвитку. Міжнародна співпраця українських жінок-фермерів з кожним роком розширюється.

  Щодо загальнополітичних питань, які жваво обговорюються в аграрному середовищі, то Клебанова, як керівник громадської організації жінок-фермерів, вважає, що нинішній владі не варто було поспішати з ринком землі. Питання його впровадження спочатку мало вирішуватися українським народом на референдумі. Адже у деяких країнах відкриття ринку землі позбавило фермерів можливості конкуренції з великими агрохолдингами.

  На її думку, щоб зерновий бізнес був рентабельним, потрібно мати не менше однієї тисячі гектарів землі. Викупити таку кількість землі для самодостатнього ведення фермерського господарства переважній більшості дрібних сільгоспвиробників не по кишені. Тому вигідніше її орендувати. Фермерство — це не бізнес, а форма самозайнятості населення. Такі господарства в переважній більшості не можуть бути джерелом великих капіталів. Експортери, перекупники — ось хто заробляє. Як показав минулий посушливий рік, фермери, які не мали оборотних коштів, опинилися в дуже скрутному становищі. Їм складно було подолати навіть відсотки під взяті банківські кредити, а держава, так скажемо, забула про свої обіцянки щодо забезпечення тривалого пільгового кредитування дрібних сільгоспвиробників, а також про фінансову підтримку основних напрямів аграрної галузі.

  Все це разом узяте, наголосила лідер громадської організації, веде до скорочення об’єктів малого товарного виробництва на селі, поголовного безробіття місцевого населення. Зникає молодь. Дипломованих спеціалістів у сільській місцевості стає все менше. Який вже тут розвиток села, коли біля хат можна бачити лише одних дідусів та бабусь.

  Важке становище в АПК громадський лідер пов’язує не тільки з економічною ситуацією, яка склалася в країні, а й з кризою моралі у влади. Ще в 1993-1996 та наступних роках із державного бюджету виділялися чималі кошти на розвиток фермерських господарств. Якби вони були використані за цільовим призначенням, то багато фермерських господарств на сьогодні не знаходилися на грані банкрутства. Спритні чиновники зробили так, щоб ця державна фінансова допомога, яку не потрібно було вертати, не потрапила за адресою. Все зроблено так, щоб великі агрохолдинги, як і раніше, продовжували диктувати свої правила гри на аграрному ринку країни.

  І все ж за словами Клебанової, в країні від рядового керівника до чиновника найвищого рівня настає прозріння, що так далі жити й працювати не можна. Україна має усі можливості стати процвітаючою європейською країною.

  Так сучасна ділова жінка довела, що може бути успішною керівницею і просто Жінкою з великої літери. 

Автор: Іван Рафальський.