Гордість нашого краю Тамара Ковтун: покликана служити людям

  Тепла, лагідна жіноча посмішка говорила сама за себе. Мовляв, вирішувати різноманітні справи жителів сільської ради в районних установах для працівниці апарату - звична справа. Вона покликана служити людям.

  Останніми днями посадовець займалася оформленням документів та відправкою дітей з малозабезпечених сімей на оздоровлення до табору відпочинку, який знаходиться на території Коблівської сільської громади Миколаївської області. Взагалі, до дітей у Тамари Іванівни, як колишнього вчителя, особливе ставлення. Жінка, не лише за службовими обов’язками, а і як мати, прагне їм надати потрібну допомогу. Ось нещодавно трапилася така пригода. В одній з неблагополучних сімей Любопіля захворіло двоє дітей, температура тіла у них наблизилася до критичної позначки. Батьки, які ніде не працюють і, образно кажучи, в дружбі із зеленим змієм, замість того, щоб викликати медпрацівника, вирішили самостійно полікувати їх спиртним. Про це якось дізналися сусіди та повідомили секретарю сільської ради, яка відклала усі свої справи й на власному автомобілі, разом із соціальним працівником та медиком, терміново прибула на місце події. Посадовцем була викликана швидка медична допомога, яка доставила важкохворих дітей до районної лікарні. Рішенням виконкому сільської ради, діти, після одужання, були відсторонені від горе-батьків і відправлені на тимчасове проживання в один з притулків області. Далі буде предметно вирішуватися питання про доцільність повернення малюків додому.

  І таких прикладів, які характеризують цього працівника органу місцевого самоврядування з позитивного боку, можна навести чимало. А ще, скажімо, Ковтун ніколи не відмовить людині похилого віку, яка навідалася до сільської ради й просить її вислухати не в день ведення прийому громадян, або видати жителю Любопіля чи Ранжевого терміново необхідний йому документ не в робочий час. За все це люди шанують, цінять посадовця. 

  Вже близько десяти років Ковтун працює на посаді секретаря сільської ради.

  Не секрет, що в полі зору Тамари Іванівни чимало різних питань, пов’язаних з життєдіяльністю сільської громади, але головним для неї було і залишається постійне спілкування з людьми, глибоке знання потреб і проблем, пошук шляхів їх вирішення. І хто знає цю жінку, часом дивуються як вона встигає з покладеними на неї службовими обов’язками. Не кожний чоловік зміг би витримати такий ритм життя. А вона витримує. І коли щось виходить, на втому не звертає увагу. Для цього працівника органу місцевого самоврядування більш важливішим є моральне задоволення від досягнутої мети. Вона вважає для себе святим обов’язком допомагати людям. 

  Тамара Іванівна Ковтун народилася в селі Ряснопіль сусіднього Березівського району. Там пройшло її дитинство, шкільні роки. Росла дівчинка активною, цілеспрямованою. Батьки завжди вчили доньку сумлінно працювати, ставитися з повагою до людей, бути справедливою і чесною. Ці мудрі настанови батьків Тамара пронесла через всі роки життя. Як і мати, яка працювала вчителем в Ряснопільській загальноосвітній школі, а згодом і головою місцевої сільської ради, донька мріяла стати педагогом.

  В 1981 році, після успішного складання екзаменів, вона влилася в дружню, веселу студентську сім’ю Одеського державного університету імені І. Мечникова.

  Трудову діяльність дипломована ряснопільчанка розпочала вчителем мови та літератури в Сербківській загальноосвітній школі. Вона добре пам’ятає той вересневий день, коли йшла сільською вулицею до місцевого навчального закладу. Сонце все ще розливало над землею свої теплі, яскраві промені. Вона, молода вчителька, затамувавши подих, вперше переступила поріг школи, яка манила до себе затишними коридорами, кабінетами, скликала малиновим дзвоном школярів. І вони, веселі та радісні, стікалися сюди гомінкими струмочками. Тут їй працювати… 

  Промайнуло три роки педагогічної роботи в Сербці, які не пройшли для Тамари даремно. Вона почала впевнено крокувати освітянською нивою, а ще, як і більшість молодих людей, дівчина зустріла своє кохання. Хлопець з Любополю Володя Ковтун став її обранцем. В 1989 році молоде подружжя переїхало жити в рідне село чоловіка. Дружина продовжила працювати в Любопільській загальноосвітній школі, де вчителювала понад два десятки років. Педагог Ковтун з дня в день сповна віддавала дітям знання, тепло, любов і частинку своєї щирої, відданої справі душі. Вона прагнула трудитися творчо, завжди в пошуках нових, нестандартних форм і методів навчання підростаючого покоління.  

  Слід зазначити, що працюючи в навчальному закладі, Тамара Іванівна була не лише професійно обдарованим фахівцем, а й людиною з активною життєвою позицією. Тому не випадково її обрали депутатом Любопільської сільської ради та секретарем.  

  Як посадовець і просто сільський житель, Ковтун має великі сподівання на вирішення назрілих проблем Любопільської сільської ради в складі Визирської об’єднаної територіальної громади. В децентралізації жінка бачить майбутнє місцевого самоврядування і прагне робити в складі "Команди розвитку" усе від неї залежне, щоб нова об’єднана громада запрацювала на повну силу і жителі сіл, які увійшли до її складу, вже найближчим часом відчули на собі помітні переваги, котрі вона несе людям.

  Якщо оголити проблеми більшості любопільців, до яких можна віднести та героїню нашої публікації, то вони криються в будівництві дитячого садка, функціонуванні в селі аптеки, ФАПу, обладнаного сучасним медичним устаткуванням тощо. Не менш важливо для них мати можливість користуватися добротним твердим покриттям вулиць, тротуарів, дороги, яка з’єднує Любопіль з іншими населеними пунктами об’єднаної громади, району. Крім того, як і у Визирці, вони бажають бачити в селі гарну центральну площу, де можна було б змістовно проводити своє дозвілля. І ще одна мрія людей, про яку вони говорять з гордістю. Виявляється Любопіль, при відповідній підтримці місцевої влади, міг би стати своєрідною Меккою екотуризму Визирської ОТГ. І не лише. З цим не можна не погодитися, знаючи географічне розташування цього села, його навколишні природні ландшафти.

  Роки біжать мов швидкоплинна ріка, але в пам’яті Тамари Іванівни, кожен з них - це окрема сторінка пройденого життя з радощами й печалями, вагомими та менш значимими подіями. 

  Взагалі, жінка вважає себе щасливою людиною. Вона має вірних друзів, разом з чоловіком, виростили прекрасного сина Сергія, який здобув освіту правознавця, дочекалися бабуся з дідусем онука Матвійка - найбільшу їхню радість. Крім основної роботи, Ковтун має чимало різних уподобань. Вона любить вирощувати квіти, як колишній вчитель-філолог цікавиться літературними новинками, чимало часу приділяє домашньому господарству. 

  Хочеться тепло і щиро подякувати цій шановній в Любополі людині за її невтомну працю, професіоналізм, відданість справі, на благо своїх односельців.                                                                      

Іван Рафальський