Томас (Хома) Олександрович Кобле (фото)

  Томас (Хома) Олександрович Кобле (1761 –1833) - легендарна особистість. Англієць за походженням, уродженець графства Девоншир-Девон, він став генерал-майором російського війська. Деякий час був військовим комендантом і градоначальником Одеси, за часи імператора Олександра I, предводителем дворянства в Одесі та Херсонській губернії.  Його життя та діяльність тісно пов’язані з Півднем України. Ім'ям Кобле названа одеська вулиця, марка вина та навіть земля у Миколаївському краї.  До Російської імперії Кобле потрапив завдяки зятеві. Його сестра Генріетта вийшла заміж за російського віце-адмірала Миколу Семеновича Мордвинова.  Приблизно у 1783 році, молодий англієць приїжджає до Росії, де знаходить нову Батьківщину. Він йде на військову службу і отримує російське ім'я - Фома Олександрович Кобле. Незабаром він приймає участь у другій російсько-турецькій війні. За проявлену хоробрість при взятті Очакова, Кобле був виділений начальством та став ад'ютантом у Михайла Іларіоновича Кутузова. У 1792 році був нагороджений орденом Святого Георгія 4 ступеню. У цьому ж році, у зв'язку з переведенням Чорноморського адміралтейського правління з Херсона до Миколаєва, переїжджає туди з сім'єю Мордвинова.

  За відмінну службу Фома Олександрович отримав 12 десятин, тоді ще диких і незайманих, земель на лівому березі Тилігульського лиману. У 1798 році, у "Атласі Новоросійської губернії", нове поселення в долині балки Малий Царіголец біля Тилігульского лиману позначено як слобода Кобліевка.  Тут він і посадив свою першу виноградну лозу. Внесок Кобле у розвиток виноробства на причорноморських землях величезний, і сучасне Коблево по праву носить його ім'я.   Крім того, Кобле виписав з Італії насіння томатів, які з тих пір відмінно зростають у цих місцях.

Зараз Коблеве це село (1788 р.) та курорт (1966–1967 рр.), які знаходяться на чорноморському узбережжі півдня Миколаївської області.  Навколо села ростуть виноградники виноробного заводу ПАТ "Коблево", що виробляє однойменну марку вина та коньяку, які відомі на українському ринку з 1983 року.  У 1799 року Фому Олександровича призначають комендантом у Царицино, вже у 1801 році він очолює Ладозький мушкетерський полк. Після повернення до Одеси, стає головним помічником герцога Рішельє і отримує право побудувати дачу біля садиби градоначальника (Дюковський парк).  Будучи другом герцога, він допомагає тому облаштовувати місто. Фомі Олександровичу належав цілий квартал будівель, обмежений вулицями Дворянською, Коблевською, Торговою та Садовою. Його будинок зберігся донині по вулиці.

  Будучи другом герцога, він допомагає тому облаштовувати місто. Фомі Олександровичу належав цілий квартал будівель, обмежений вулицями Дворянською, Коблевською, Торговою та Садовою. Його будинок зберігся донині по вулиці Дворянській.  Відзначився він також у період боротьби з епідемією чуми влітку 1812 року. У найкритичніший момент, за наказом герцога Рішельє, він організував "лінію Карантинної варти" (загальний карантин) і очолив проведення надзвичайних заходів.  Невипадково, що саме йому довірив управління містом Рішельє у 1814 році. Томас Кобле протягом року виконував обов'язки одеського градоначальника і генерал-губернатора.

 У 1815 році він віддає наказ будувати перший маяк, який був зведений на мисі Великого фонтану та був побудований виключно з дерева.  Відома цікава історія, майже легенда, про те, як одружився Томас Кобле. Одного разу він, у службових справах, поїхав до козачої станиці на Волзі, і з першого погляду закохався в дочку козацького полковника Циплетєва. Батьки були проти зятя-іноземця. Тоді він посадив кохану разом з собою на коня і помчав за 40 верст до найближчої станиці, де вони й обвінчалися. Зі своєю коханою жінкою Єлизаветою він прожив довге та щасливе життя. В них було троє дітей.  Не стало Фоми Олександровича у 1833 році. Відспівували його у лютеранській церкві в Одесі. Згідно з останнім бажанням покійного, тіло його було відвезено і віддане землі в маєтку Коблевка. Місце могили нині невідомо, ймовірно тіло поховано в Анатоліївці, яка називалася до 1850 року Малою Кобліевкой.   За матеріалами книги Тетяни Чичкалюк "Томас Кобле".