Спогади минулих літ. Виховання дитини — спільна справа батьків і педагогів

  Виховання нової людини — основне завдання радянської школи. Це завдання величезного політичного значення, бо виховуємо молодь гідними громадянами своєї Батьківщини. В Антоно-Кодинцівській школі викладачі готують майбутніх кадрів соціалістичного господарства. Але добрих наслідків можна досягти тільки вихованням дітей на конкретних зразках і життєвих прикладах, — так в газеті «Перемога» № 30, 1945 року подаються поради щодо виховання дітей.

  Дійсність днів героїчна. Вона дає багато зразків доблесті й відваги самовідданих героїв. На весь світ прогриміли переможні подвиги славних героїв Червоної Армії. Звідси черпаємо матеріал, щоб прищеплювати дитині найкращі якості людини: любов до свого народу, хоробрість, міцну товариську спайку, любов і повагу до праці, почуття відповідальності за свої вчинки.

  Але ні в якому разі не можна відділяти справи сімейної від справи громадської. Радянська сім’я є первинним осередком соціалістичного суспільства, а тому методи її виховання повинні бути співзвучні з вимогами інколи й соціалістичної громадськості. Правильне виховання з раннього дитинства — це запорука найкращих успіхів у вихованні.

  А тому не можна справитись з цим завданням у школі самим педагогам, без участі батьків. Учителі повинні цікавитись, як справляються батьки з цим важливим завданням, допомогти їм у цій відповідальній справі.

  В школі батьки повинні завжди знаходити відповіді на питання сімейного виховання, знайти спільну мову.

  Але в цьому відношенні між школою й батьками у нас не було достатнього злиття. На батьківських зборах у школі завжди буває незначна кількість батьків — і це свідчить про недостатній інтерес до школи, про те, що складається, очевидно, думка: «Ми вам доручили дітей — робіть, як знаєте».

  Були й такі випадки: коли вчителі ставили батьків до відома про погану поведінку учня, то замість того, щоб знайти спільну мову, батько ображався на те, ніби на його дитину даремно «нападають», «приписують» дитині те, на що вона ніколи не була здатна. Крім того, причину поганої поведінки учня він шукав перш за все в самих учителях, в їх невмілому підході до дитини тощо. 

  Відчуваючи такий «надійний захист», хіба ж дитина коли-небудь усвідомить свої помилки?

  Був навіть і такий неприпустимий факт, коли мати учня, в присутності своєї дитини й всього класу образила вчительку.

  Неодноразово викладачам доводиться в пізній час зустрічати на вулиці учнів, які порушують порядок. Хіба ж не справа батьків поцікавитись, де бувають їх діти в таку пізню годину?

  Шукаючи відповіді на ці болючі питання, педагоги повинні визнати, що робота з батьками про виховання дітей була недостатня.

  Під час літньої перерви діти більше перебувають під доглядом батьків. Обов’язок батьків — ще більше слідкувати, щоб дитина не почувала себе надто вільною від виконання правил, покладених на неї школою.

  Виховання дітей — спільна справа батьків і педагогів.

  Автором був В. М. Бербер, директор Антоно-Кодинцівської школи. 

  Нагадаємо, що у газеті «Перемога» № 30, 1945 року, згадується, що в колгоспі «Червона Визирка» працівники, не зважаючи на труднощі, успішно справлялись зі своєю роботою.