У історико-етнографічному музеї Кордонській гімназії Визирської сільради можна побачити чимало витворів мистецтва. Серед них є й картина українського художника Сергія Карпенка, який народився та виріс саме у селі Кордон. Сергій Олександрович в сучасному стилі векторної ілюстрації зобразив місцеву школу, яку він колись закінчив і яка передувала сьогоднішній двоповерховій будівлі гімназії. В першу чергу, як театральний художник, він зобразив декорації у яких пройшло його дитинство і де він вперше захопився малюванням.
Сергій Карпенко, театральний художник, житель села Кордон
В дитинстві якось заохотився цим, потім поступив у Одеське театрально-художнє училище, закінчив. Потім 5 років робив у творчій лабораторії Даниїла Лідера. Після 25 років проробив головним художником Донецького театру юного глядача. Потім перейшов на комп’ютерну графіку. Робили комп’ютерні ігри.
Попри те, що Сергій Карпенко все своє життя малював картини, а також має звання «Заслужений художник України», він не проводив власних виставок, а картини здебільшого дарував друзям та знайомим. Його амбіції, як творчої людини, прагнули лабіринтів театральних мізансцен, які він створював четверть століття.
Сергій Карпенко, театральний художник, житель села Кордон
Виставки були театральні: макети, ескізи декорацій. Тому що я не був членом Спілки художників, а був членом Спілки театральних діячів.
Сергій Олександрович вважає, що творче життя вдалося ще й тому, що поряд була творча людина, кохана жінка, дружина Олена. З нею він познайомився на навчанні у театрально-художньому училищі в Одесі. Після одруження вона теж працювала художником у театрі, але не в Макіївці, де вони мешкали, а в Донецьку, у музично-драматичному театрі. Спілкування з людьми у цьому регіоні вже у 2008 році стало основою її збірки оповідань на антивоєнну тему.
Олена Карпенко, театральний художник, жителька села Кордон
Кожного дня я їздила на автобусі між Донецьком та Макіївкою. Усі мої враження від маршруту 107, як я сприймала людей, як себе відчували інші, тодішня війна РФ з Грузією. Це той період, коли я написала оповідання, про те як в наш автобус ввалився п’яниця. Він крикнув: «Тут руські є?» Усі мовчали. Він каже: «А, ви боїтеся нас, правильно робите, ми скоро прийдемо та звільнимо усіх вас».
За декілька років до пандемії коронавірусу, Сергій Карпенко повернувся до рідного Кордону доглядати слабеньку мати, а Олена Карпенко на деякий час влаштувалася працювати театральним художником у Херсоні.
Сергій Карпенко, театральний художник, житель села Кордон
Рідні стіни гріють, розумієте, що потрібно було віддати синів борг матері. Потім почалася війна і ми вже не мали змоги повернутися у Макіївку.
Зараз творча родина опановує сільські справи, якими вони також захоплені, як і усім до чого долучаються. Вирощують городину, фрукти, роблять виноградне вино та радіють успіхам дітей, які теж є художниками. Про творче життя нагадують картини, яки прикрашають стіні сімейної вітальні: на них мир, спокій та щасливе життя, яких ми усі так потребуємо.