Кремидівчанин Віталій Жайворонок, як йому здавалося, і народився за кермом, бо скільки себе пам’ятає, весь час марив автомобілями. Коли у школі потрібно було написати твір про майбутню професію, то учень Жайворонок завжди писав, що хоче бути водієм. Так що доля сільського хлопчини була заздалегідь вирішена ним самим.
Вже з 15-річного віку він почав крутити кермо старенького «газончика» в колишній райсільгосптехніці, доставляючи пальне в господарства Комінтернівського району. Працював і в інших організаціях району та області, а з роками почав робити рейси по усій території України. Одним словом, став справжнім далекобійником. Віталію доводилося перевозити різні вантажі у визначені точки на карті країни, обслуговуючи такі приватні та державні структури як ТІС, Боріваж, порт Южний та інші.
Одружився Жайворонок на односельчанці — Оленці, яка подарувала йому донечку Катю. Віталій нескінченно мотався у відрядженнях, а вдома на нього завжди чекали два люблячих серденька. Нерідко чоловік втомлений повертався після рейсу додому з купою «гостинців», і донька буквально обсипала його поцілунками, а дружина скромно чекала в сторонці своєї «черги», щоб пригорнутися до чоловічої статури, наскрізь пропахлої пальним та машинними оливами. І після такої теплої, щирої зустрічі в сімейному колі, втома у чоловіка десь непомітно зникала, а на душі ставало легко і добре.
Після того як у 2001 році на екрани вийшов серіал «Далекобійники», чимало людей прагнули піти в цю професію — манила романтика. У людей, які переглянули цей кінопродукт, склалося враження, що далекобійники, не рахуючи переїздів з місця на місце, досить комфортно відпочивають в придорожніх готелях.
Насправді реальність далека від кіно. І про це добре знає Віталій Жайворонок, коли ночувати доводиться в кабіні автомобіля, а замість душової митися у водоймах, розташованих неподалік доріг. Тому, неспроста, головні відмінні якості в характері далекобійників від звичайних водіїв полягають в терпінні та взаємовиручці. У них день на день не приходиться: іноді відрядження буває спокійним, а нерідко доводиться витрачати, як кажуть, купу нервів. Тож водійське життя не з легких. Інколи Віталія відвідували думки про те, щоб змінити свою роботу, але день-другий відпочивши у власній домівці, дещо заспокоївшись, він знову відчував потяг до далеких та непростих доріг. Чоловік вже не уявляє себе без руху. Закоханість далекобійника у свою професію з роками переросла в справжню залежність. Щоб і дружина відчула романтику повсякденного нелегкого життя далекобійника, чоловік вже декілька разів брав свою половинку в багатоденні рейси.
Сім’я вже звикла до такого способу життя батька. Щоб хоч якось компенсувати свою часту відсутність вдома, Віталій Володимирович прагне надолужити її якомога більш змістовною організацією відпочинку та спілкуванням з рідними. Тому він чимало вільного від роботи часу присвячує сімейним вилазкам на природу, туристичним мандрівкам, походам в одеські театри тощо.
Нагадаємо, що для Валентина Кучеренко, бджоляра із Доброслава, бджільництво є захопленням та частиною його життя.
Автор: Іван Рафальський.
За матеріалами газети «Слава хлібороба» № 34 (9 889).